Як побудувати... грунтову дорогу?

Не будемо здивовано знизувати плечима, прочитавши заголовок. Адже прокладати асфальтобетонку не завжди розумно. Скажімо, навіщо «вбухувати» великі гроші для прокладки траси до віддаленій в поле ферми або польового табору? Навіщо спотворювати проїжджу частину вулиці невеликого села асфальтом, якщо є можливість створити там тверде покриття без застосування, м'яко кажучи, не зовсім приємний на запах бітуму. Який з усіма своїми екологічними вадами з кожним роком ще й дорожчає, як продукт нафтопереробки... 

Звичайно, якщо є гроші, можна й витратитися на асфальтне покриття. «Закатати» землю бетоном на десятки років і «забути» проблему. Але чи варто? Чому б не перейняти досвід американців по будівництву доріг з твердим покриттям з підручних засобів? Тобто, з грунту. Причому, - «непридатного». Наприклад, застосовуючи суглинки, піщані глини. 

Кілька питальних знаків, про які вище «спіткнувся» читач, можуть і дратувати. Але, будемо сподіватися, що вони викликали і зустрічне запитання – а яким чином з ґрунту можна побудувати дорогу, щоб її і дощ розмивав, і колеса транспорту не руйнували? 

Відразу обмовимося з приводу написаних слів «досвід американців». Вони «з'явилися» нашому погляду так, більше для «красного слівця» (вибачте за каламбур). Тому що американський досвід удосконалено українськими фахівцями і застосовується на практиці. При цьому маючи набагато меншу собівартість.* Мова йде про технології застосування ферментного препарату «Дорзін», синтезованого українським підприємством ТОВ «Дніпровська асоціація-К», основою для виготовлення якого стала американська технологія виробництва схожого препарату Perma-Zyme11X. І яка екологічно чиста. Тому що, препарат виготовляється з натуральних продуктів. 

За допомогою «Дорзина» можна конструювати нову дорожню основу та несе покриття, використовуючи грунтові матеріали. А як це робиться, - розповімо поетапно. 

Отже, перед нами стоїть завдання прокласти дорогу, скажімо, довжиною 500-1000 метрів. Спочатку профілюємо основу майбутньої дороги по довжині і ширині з облаштуванням водовідведення. Після цього основу рыхлим на глибину 16-17 см (з розрахунку отримати несе покриття в ущільненому стані – 15 см) за допомогою грейдера чи ресайклера (наприклад, моделі МРН-100R). Якщо розпушеного грунту не достатньо, то довозимо до необхідної кількості. Якщо дорожнє покриття будуємо вперше, то грунт завозимо і кладемо вздовж підготовленої основи. Весь розпушений або привезений грунт зрушуємо в вал вздовж однієї сторони дороги. Потім вносимо при необхідності (про що скажуть лабораторні дослідження ґрунту) добавку для водостійкості: цемент, або доломіт, або вапнякову породу. Перемішуємо масу грейдером або дисковою фрезою. І знову перемішаний грунт зрушуємо в вал вздовж однієї сторони дороги. 

Наступна робота грейдера полягає в тому, що він йде уздовж вертикального валу, захоплює приблизно 1/3 його частини, зрушуючи на середину дороги. Йде за грейдером автоцистерна поливає зрушений грунт водним розчином ферментного препарату. Оброблене препаратом грунт зсувається на протилежну сторону дороги в новий вал. Потім також обробляється ще 1/3 валу і ще 1/3, зсуваючи їх на протилежну сторону дороги. 

Кількість води і концентрація водного розчину ферментного препарату залежить від різниці абсолютної вологості грунтової суміші і її оптимальної трамбовочной вологості. Як правило, концентрація препарату у воді знаходиться в межах 1:500 – 1:1000. Для дорожнього покриття довгою - 1 км, шириною – 8 м і товщиною - 0,15 м необхідно 37 літрів ферментного препарату. 

Звичайно, читаючи цю просту технологію, може виникнути суто технічне питання про те, який же грунт можна застосовувати, і в якій пропорції готувати суміш. 

Відповідаємо. Загальні умови для будівництва дорожніх покриттів з використанням ферментного препарату при підборі ґрунту (або суміші) наступні: 

число пластичності ґрунту повинна бути в межах Iпро=1-22; 
грунт по довжині, ширині і товщині покриття повинен бути однорідний; 
не допускаються до будівництва грунти з вмістом по масі гумусу понад 2,9%, солей, сульфатів більше 2%, солей хлоридів більше 4%, гіпсу більше 10%; 
до складу ґрунту повинно входити не менше 15% по масі частинок розміром 0,075 мм; 
як правило, більшість грунтів для водостійкості вимагають внесення добавки для водостійкості: цементу марки 400-500, або доломіту, або вапнякову породу. Наприклад, цементу або доломіту вноситься у кількості 3-8% по масі. 

В Україні придатні для такого будівництва, поширені повсюдно, грунти: 

- супіски пилуваті і важкі пилуваті з числом пластичності I0=1-7; 
- суглинки легкі пилуваті і важкі з числом пластичності I0=1-17; 
- піщані глини з числом пластичності I0=17-22. 

Кожен передбачуваний до використання грунт повинен бути досліджено в лабораторних умовах з випуском зразків, виготовлених при стандартному зусиллі ущільнення. При необхідності на його основі підбирається оптимальна суміш, що забезпечує необхідну міцність покриття, вологостійкість і морозостійкість. 

Наприклад, на гумусированных грунтах добре зарекомендували себе суміші з добавкою гранулометричного шлаку і цементу. 

В результаті дослідження ґрунту і підбору суміші повинні бути визначені такі параметри: 

співвідношення складових суміші, наприклад: глини і піску, якщо немає відповідного однорідного грунту; 
вид і кількість добавки в суміші для вологостійкості; 
оптимальна трамбовочная вологість суміші з розчином ферментного препарату; 
щільність, що досягається в процесі виготовлення покриття; 
міцнісні характеристики 7 і 28 добовому віці у влагонасыщенном стані. 

Тепер повернемося до технології будівництва покриття. Перемішування ґрунту з розчином ферментного препарату і добавками повторюється до тих пір, поки весь вал не переміститься на іншу сторону дороги. Кількість проходів може бути збільшено з 3 до 5 і залежить від потужності грейдера, виду ґрунту, ширини і товщини дорожнього покриття. 

Кількість переміщень валу грунту з одного боку дороги на іншу, як правило, доводиться робити не менше 3-4 разів і не більше 7-8 разів. Робимо це для якомога кращого та рівномірного розподілу розчину ферментного препарату в оброблюваному грунті. Чим більш сухий грунт на початку, тим більшої кількості води, і, отже, перемішування він вимагає. При цьому зауважимо, що слід уникати внесення великої кількості розчину за один прохід, так як це призводить до нерівномірного поверхні, утворення калюж і грудок. Важкі глинисті грунти, погано вбирають воду, вимагають внесення значно меншої кількості води за один прохід. 

Після перемішування приступаємо до пошарової укатке грунтової суміші. Укатываемый шар береться грейдером на товщину приблизно 5 см і наноситься по ширині дорожнього одягу на попередньо змочену слабким розчином ферментного препарату (1:10000) основу і укочується катком до щільності, визначеної в лабораторних умовах. Далі наноситься 2 і 3 шар. В ідеалі шарів має бути три. 

Формується узбіччя і....дорога готова!!! 

* Економічна вигода випливає з вартості матеріалів і трудових витрат, необхідних при будівництві та ремонті одного квадратного метра покриття дороги. Пропонований метод економічно вигідніше існуючих. В даний час в Україні ціна одного квадратного метра дорожнього покриття з несучою здатністю 9 тонн на вісь, виконаного традиційним методом становить від 170 гривень. Ціна дорожнього покриття (1 м2) з такою ж несучою здатністю, виконаним із застосуванням ферментного препарату, буде становити: 

з Perma-Zyme 11X – 24-31 грн/м2; 
з Дорзином – 20,1 – 24,7 грн/м2. 

Якщо грунт завезений на місце будівництва дорожнього покриття, то 100 метрів покриття шириною 6 метрів, можна виготовити за 1 годину з застосуванням 1 грейдера, 1 ковзанки з вібратором і поливної машини. 

При цьому отримуємо значну економію: 

використання місцевих «підручних» матеріалів (ґрунтів) в районі будівництва; 
скорочення застосовуваних при цьому технічних засобів; 
зменшення кількості працюючих; 
скорочення строків будівництва (ремонту) дороги.